eXtended Zero

блог не блогера
Показ дописів із міткою писарульство. Показати всі дописи

    Не перестають дивувати коти і кішки. Не те, щоб я не любив собак, але ці створіння мені ближчі. Кожна особа має яскраво виражений характер, який проявляється постійно і всюди. Ця тварина настільки особиста, що інколи це просто вражає. Наприклад, моя кішка не любить коли її беруть на руки, і це категорично і ні в якій формі. Пручається, царапає, може навіть вкусити. Але одразу ж після такого демаршу повертається і сама влаштовується біля вас чи просто на руки. Немовби говорячи, що вона самостійна у виборі і останнє слово за нею.
   Харчування. Тут теж свої "приколи". Виразно прослідковуються вподобання. Для моєї Марусі, так називається моя кішка, це жива риба. Коли вона бачить чи відчуває відповідний запах, ладна "по стелі ходити", щоб отримати порцію. Стоїть і дивиться на холодильник та чекає щоб хтось пригостив рибинками. І це буде продовжуватись, поки не побачить, що їжа закінчилась. Тоді вже перестає активно "пильнувати" холодильник. Ще одним дивацтвом може служити раціон тварин, моя дуже полюбляє смажене соняшникове насіння... Без коментарів.
   Про улюблені місця відпочинку пухнастих годі й говорити. Це можуть бути самі несподівані куточки помешкання. Думаю, перше місце займають підвіконня (особливо на кухні і до сонячної сторони), далі м'які частини меблів (дивани, крісла, ліжка). А як вам шафа? Діждатись поки хтось не прикриє двері, вискочити на третю поличку і забившись між ваших футболок смачно спати. А сумка, взуття, сервант?
   Думаю, кожен може багато цікавого і незвичного розповісти про власного пухнастого улюбленця. Це ж кішки! Мяу!

Читати далі...

- Привіт, залізний чоловіче!
- Здрастуйте.
- Дуже радий бачити Вас у нашій студії.
- Так, мені теж приємно.
- І зразу перейдемо до питань. Як Вам серед людей?
- Та так - може бути. Трішки незвично, маніпулятор постійно смикається до зброї - хочеться пальнути чергою по натовпу...
- Зрозумів. Гаразд, розкажіть нам краще щось про себе: коли народились, як проводити вільний час, Ваші захоплення тощо.
- А я ще не народився.
- Тобто?
- Тобто я народився у 2029 році, а зараз лише 2012 рік.
- А, зрозумів, все забуваю що Ви з майбутнього.
- Так от, дитинства як у людей, у мене не було. Я взагалі народився дорослим. Пам'ятаю було це так: темно, темно, темно, а потім - Бац! 380 вольт і я вже у цьому світі. Завантажили мені програму і я пішов...
- Куди? Думаю, нашим глядачам буде цікаво знати, куди направляються термінатори після народження.
- Як це куди? У театр! Жартую.
- Бачу почуття гумору у вас присутнє.
- Так, це нова підпрограма, нещодавно обновився. Я продовжу. Мене направили у західний сектор JTR7-9UW, як сьогодні пам'ятаю. Трохи ми там Вас постріляли... Перепрошую, ворогів ми постріляли. А потім мене відправили сюди. От така історія.
- Дуже цікаво. Та все ж таки, трішки особистого, як Ви проводите дозвілля, з ким? Якщо це, звичайно, не секрет.
- Та ні, чого б це. Це ж все одно усе в майбутньому, а там людям усім ... одним словом вільного часу у мене немає - я на службі 24 години, ніяких вихідних.
- Ну хоча б друг у Вас є?
- А що це таке? Жартую. Був у мене напарник, та люди його того... тобто він загинув, тобто загине у майбутньому... коротше розплавився він.
- Шкода, прийміть співчуття.
 - Та нічого, то таке, його потім переплавили.
- Добре, продовжимо. Скажіть, Термінаторе, а що Вам найбільше подобається в людях?
- Голова.
- Тобто як "голова"? Поясність.
- Оце наведеш приціл, замкнеш контакт і... нема голови. Але я їх усіх пам'ятаю, вони в мене збережені ці фото "у прицілі", хочете покажу?
- Ні, дякую, може іншим разом.
- Як скажете. Є справді цікаві кадри і екземпляри.
- І на звершення нашої зустрічі, традиційне питання, яка ми задаємо усім нашим гостям. Скажіть, що Ви б хотіли побажати нашим глядачам?
- Що я можу Вам побажати... Бажаю дожити до 2029, а там побачимо. Може ще й зустрінемось, і я зроблю фото з Вами...
- Дякую.

Читати далі...

   Він добивався її прихильності більше року. Багато квітів, подарунків, привітань. На дзвінки вона відповідала, та вела себе завжди приязно-стримано. Розмова, як правило, з його боку завершувалась запрошенням на побачення, з її - відмовою.

    Сьогоднішній дзвінок не став винятком. Знову відмовила. Чому так вчинила, не розуміла сама. Хлопець красень, розумний, цікавий. Може даремно? Адже ніхто крім нього так галантно не залицявся до неї, та і його наполегливості варто було би позаздрити. Ну гаразд, здалась вона сама собі. Одне побачення, а там подивимось.

   Знайшла в телефоні контакт "Знову він" і натиснула виклик. Промайнула думка: цікаво, а як вона записана в його контактах? Слухавку підняли після третього гудка.
   - Привіт.
   - Привіт.  Вирішила прийняти твоє запрошення на побачення. Де і коли ми можемо зустрітись?
   - Мене це більше не цікавить. Хай щастить.
   Відбій, короткі гудки...

   Він задоволено посміхнувся і подивився на дисплей телефону: "Абонент:  Дівчина №8. Тривалість розмови: 21 сек". Ще одна - для колекції.  

Читати далі...

   Він був справжнім професіоналом. Понад два десятки бездоганно виконаних замовлень. Жодної відмови, жодного проколу. Він без вагань брався за роботу будь-якої складності і доводив її кінця. Його ніхто не знав в лице.  Мінімум контактів із замовником – тільки електронний лист з фотографією жертви, бажаний спосіб та час виконання замовлення.  

   Прийшло нове замовлення. Повідомлення містило лише дату та час. Сьогодні, 21:00. У прикріпленому файлі фото жертви. Клік. На екрані з'явилось лице. ЙОГО лице! Кілер здивовано кліпнув. Звідки у замовника його фото? Він перевів погляд на годинник. 20:45. Сумнів тривав лише якусь мить.

   Годинник почав відбивати дев'яту. Рука стискала Беретту притиснену до скроні. Вся увага прикута лише до глухих ударів годинника. Дев'ятого удару кілер не почув... Він був справжнім професіоналом.

Читати далі...

...купюрою у 100$. Усі тебе бережуть, ховають від чужих поглядів чи навпаки, виставляють напоказ. Завжди ніжно, проте міцно тримають в руках. Тішаться одним твоїм виглядом і можливістю володіти тобою - "моя прелесть". Ти даруєш людям впевненість у майбутньому, піднімаєш їх статус у житті. Ніхто не хоче розмінювати тебе на щось дрібніше. Ти - номінал світового рівня! Життя насичене відвідуванням банків, міжнародними подорожами, діловими угодами, про тебе постійно говорять і мріють. Тобою вимірюють навіть цінність людського життя. А для декого - ти ціль і зміст усього існування!

...холодильником. Постійно "морозишся". У тебе постійно заглядають, перевіряють чи раптом ти не порожній, чи працюєш, чи не перегрівся раптом. Довіряють оберігати та зберігати всілякі смаколики. Ліплять на тебе різні наклейки, магніти, діти розмальовують фломастерами. Довкола тебе крутиться увесь вихор домашнього всесвіту. А ти стоїш в куточку і лагідно мурчиш під шум чужого життя, що пробігає повз тебе. Та тобі байдуже, ти собі "на морозі":).

...молотком. Ти напівзалізний, напівдерев'яний. Тобі кажуть: "Забий!" І ти забиваєш! Все і на все. Тебе бояться - можеш стати страшною зброєю в руках маніяка, а можеш - героєм рятівником, останньою надією інженера. Ти і руйнівник і творець одночасно. Під твоїми ударами впала не одна стіна, згинули безвісті міріади цвяхів, розбиті вщент життя дзеркал і скляних шибок, на твоїй совісті сотні тисяч понівечених доль людських пальців. Та водночас, ти став головним будівельником і символом всієї Цивілізації!

...звуком/буквою "А-а". Ти - це сам Початок. З тебе розпочинається життя - саме "А-а-а" кричить новонароджена дитина. Тебе промовляють, співають мільярди людей по всьому світу на усіх мовах; ти є, практично, в усіх алфавітах, і стоїш там на першому місці. Найчастіше зустрічаєшся в словах, з тебе починаються безліч речень, текстів і книг. Ти завжди поряд. Допомагаєш виразити як радість людини, так і її горе.

...лампочкою. Несеш таким безпорадним людям Світло! Тебе обережно приносять в кожен дім. Прилаштовують над усіма і усім - аж по під саму стелю у чудернацькі світильники, дають поживитись смертельним струмом... І о Чудо! Світло! Люди звикають до тебе, ти стаєш їхнім вірним другом в повсякденному житті - допомагаєш вижити. Ти є свідком щоденної метушні людей, їхніх злетів та падінь, пустих та важливих розмов, розумних та безглуздих вчинків, безмежної радості та смертельного горя. Ти присутня при народженні, та часто, є свідком останнього подиху людини. І навіть тоді, коли в тобі немає потреби - пильно стежиш-сторожиш нічний спокій, готова в будь-яку мить спалахнути маленьким сонцем, щоб освітити дорогу в пітьмі.

Далі буде, можливо :-)

Читати далі...

   Це давня легенда. Колись на світі панували звірі, а люди тільки-тільки з'явились з глини. 
   Дуже-дуже давно, коли народилась перша дитина, зібрались усі звірі, птахи та риби і стали радитись: а хто ж принесе її батькам.
   Першим вийшов цар звірів Лев, і сказав: 
   - так, як я є царем над усіма звірами, попрошу доручити цю справу саме мені. Я сам принесу людям їхнього первістка.
   Усі погодились, але виникла проблема, потрібно було далі перенести дитину через Море-Океан. Лев не міг впоратись сам. Тоді з води випірнула Риба-Кит і мовила:
    - я перенесу людське дитя на своїй спині, хай Лев тільки донесе його до Моря-Океану.
   Добре,- сказали звірі. - Але за Морем-Океаном є великий непрохідний Ліс-Праліс, потрібно якось перенести немовля і через нього.
    Тут наперед вийшов чорний Орел. 
    - Я перенесу через Ліс-Праліс.
    Звірі погодились, та старий Вовк заперечив:
    - ти Орле, - сказав він, - незаперечно, самий сильний і сміливий птах, літаєш вище усіх, але Ліс-Праліс дуже великий. Чи вистачить тобі сил донести дитину, подолавши таку відстань?
    Орел задумався. Так, він самий сильний, літає найвище, його усі бояться, та віддаль була дійсно великою.
    - Гаразд, - погодився Орел. - Дійсно, це для мене може стати перешкодою. Тому, замість мене полетить Лелека. Він долає дуже великі відстані, він подужає.
    Наперед вийшов білий-білий Лелека. Поклонився усім присутнім, та подякував за честь і довіру. 
    - А для того, щоб тебе ніхто не посмів зачіпати чи ображати по дорозі, - мовив далі Орел, - я дам тобі свою відзнаку.
    І провів своїм чорним крилом по крилі Лелеки. Кінчики крил білого Лелеки почорніли - тепер усі знали, що то ознака Орла, і не варто зачіпати цю птицю.
На тому й порішили.
    Так, як час був уже пізній, вирішили відправити усіх в дорогу наступного ранку.
   А зранку впав сніг - прийшла Зима.
   Звірі знову зібрались і зажурились. Як бути тепер? Зима, Сніг та Мороз можуть зашкодити.
    Думали, думали і вирішили, що необхідно сповити дитину в білі пелюшки. Саме білий колір захистить, зігріє та сховає немовля від зимової негоди. Та і Лелека також білий - зима його не помітить.
    Так і зробили звірі. Спочатку Лев приніс дитину до Моря-Океану, потім Риба-Кит несла її на своїй спині, а далі Лелека переніс через Ліс-Праліс. Немовля було закутане в білі пелюшки і Зима не помітила ні її, ні білого Лелеку. А чорні відзнаки на крилах птиці відлякували недоброзичливців.
   З того часу і повелось, що дітей нам приносить Лелека, бо люди його бачать останнім. Насправді ж до цієї справи причетні і інші звірі, як от Лев чи Риба-Кит. І навіть, коли настає Зима, вона не може завадити. Тому, що білий колір ховає усіх від її негод. А Лелека прилітає і взимку, просто його не видно...

Читати далі...

    Це дуже древній звичай. Його коріння сягають глибини сивих віків. З самого початку свого існування, люди дуже любили власні сорочки, вони пишались ними, оберігали їх як зіницю ока, передавали з покоління в покоління. Сорочки ставали, нерідко, причиною збройних сутичок та воєн. Так от, в результаті одного з такий військових походів, один з керманичів воюючої сторони в бою втратив рукава своєї самої улюбленої сорочки. Він був так засмучений, що незважаючи на свій високий військовий ранг, заплакав. Його сльози капали і капали на залишки сорочки... яка перетворилась на жилетку. Саме з того часу і пішла ця дивовижна народна традиція - плакати в жилетку.

Читати далі...